Дивні віщі почуття в ньому вирували
І по часточці душі з нього виривали.
Він складав їх на папір, дивні ці куплети,
Але їй не дарував, їй даруй букети.
Ну й ціна в куска душі, може, не розтане?!
Може, через ці роки інша вона стане?
Загадав, та більш не міг правду бачить мулом,
Запросив її гулять: сам, наче під дулом.
Не змінилося. Черства, гірше за тернину.
Ну а він ще в світі мрій: нагадав дитину.
Так заглохло те, що він мрією побачив.
Він старався, ну а хтось, видно, напартачив.
Зачіпало за живе: ніжність, ласка змію!
Як застрелити в собі ще дитячу мрію?
Йдемо порізну, бо ми не з одної касти,
Треба ще й ломать себе, щоб туди попасти.
Ті обставини, що нам доля накидала,
Розвели наші життя, згородила валом...
Присвячено І.О.Ю.
