20 грудня 2011 року
Сьогодні у новинах почула таку дивну новину: «Ну що ж, є ще одна новина. Сьогодні починається відлік останнього року життя нашої планети. Наступного року в цей день життя на Землі більше не буде».
Дивина, таке уже у новинах кажуть. І що треба ось у цей же момент сісти і розписати план на 365 днів, чого б ти такого хтів встигнути зробити перед смертю? Перед смертю у 20 років?
Епоха розпаду і неіснуючого відродження. На нашу долю випало винести всі тяжкі недуги цього часу. І для чого? Щоб померти завчасно?
21 грудня
Починаєш замислюватися, а чи може це бути правдою. Спочатку гониш від себе ці цілковито дивакуваті думки. Згадуєш, з якою інтонацією казала ведуча цю новину. Чи то вона жартувала, чи то просто намагалась донести світу і, зокрема, громадянам нашої вільної держави, цю чи то прикру, чи то щасливу новину.
Розумієш, що вона все-таки не жартувала.
22 грудня
Найкоротший день і найдовша ніч. Остання найдовша ніч у житті. Що ж робити? Більше такого не буде? Чи буде?
Кидаєшся у різні боки і все ж таки розумієш, що нічого такого особливого ніколи і не мріяв вдіяти найдовшої ночі за рік, а коли він останній, то це значить, за життя.
23 грудня
Сьогодні нарешті грудень згадав, що він все ж ще зима і поділився частинкою снігу, та такою скупою, що вона вирішила одразу взяти і розтанути, щоб не стидити прекрасний сніг такою убогістю.
Згадуєш, що грудень ще буде, дякуєш Богу і світу, що хоч щось іще не останнє.
Але ж скоро Новий Рік. А ось він уже таки останній…
Сумно…
24 грудня
Розказуєш мамі про дивні новини, що бентежать тебе уже майже п’ятий день. Вона починає тебе запевнювати, що вже багато разів з екранів телевізорів і радіоприймачів їх намагалися жахати кінцями світу, а світ все ж стоїть.
Ти починаєш заспокоюватися, але вона одразу пригадує, що чула і читала про ці пророкування Майя, про планету Нубіру, що зітре нас з лиця землі, і ви разом починаєте роздумувати, чи могла ведуча казати правду.
Стає страшно. Кінець – це смерть чи може звільнення?
Починаю думати, що я збиралася зробити цього року, і чи варто це робити з огляду на те, що може він останній.
Згадую, що хотіла завагітніти.
Зароджувати дитину, щоб разом з нею померти, чи не робити цього, а потім прокинутись 21 грудня і зрозуміти, що в мені вже могло рости життя?
25 грудня
Сьогодні нарешті хоч морози починають припікати щоки, грудень повним ходом починає входити в свої права.
Замислюєшся, що залишилось жити менше року, стає сумно. Дивно, але іноді мені здається, що може воно на краще, а так іноді туга припече, що аж вовком вий.
26 грудня
Вісім. Знову вісьмірка. Завжди і у всьому намагалася шукати це число. Рік і п’ять місяців тому сталося те, що підкосило так, що ніяк оговтатися не можу. Це була вісьмірка.
Знову задумуюсь, що уже в наступному році я не дочекаюся своїх двох років і п’яти місяців, максимум, що два роки і чотири місяці.
27 грудня
День народження старого друга. Привітати? Так, треба. Останній же раз.
Натикаюся в соціальній мережі на таку дивину: «Нового року не буде. Будуть нові 11 місяців і 21 день».
Ще один доказ? Чи вже люди почали їхати з глузду не тільки в реальності і по телебаченню, а ще і в Інтернеті?
А може це такий стратегічний хід нашої влади, щоб ми все тратили, жили на широку руку, а тут бумс 22 грудня 2012 такий собі обломчик, ми голі і босі, але живі. Дякувати Богу, чи краще б Майя були праві?
ID:
341758
Рубрика: Проза
дата надходження: 04.06.2012 11:10:08
© дата внесення змiн: 04.06.2012 11:12:15
автор: Біллі Джин
Вкажіть причину вашої скарги
|