Сидів художник, фарба на руках.
Зажата сигаретка у зубах
Усмішка на тонких губах.
І дивний блиск, в старих очах.
Я мовчки йшов, а він спитав.
Юначе, чом ти заскучав?
А, ясно все, ти покохав!?
Чи в казино мільйон програв?
Він все питав і малював.
Я свою душу відкривав,
А він в папір перекладав
І тиху пісеньку співав
Я теж колись був молодим,
Я був смішним, я був дурним,
І навіть деколи сумним
Брим, брим, брим…
Черкає пензель по паперу.
Торкає серця, ніжність жанру:
Немає в світі більше дуру
Ніж закохатися у дуру.
Він бормотів і усміхався.
У небі плив вже синій кит.
Він Сальвадор Далі назвався.
І я вже по землі валявся.
“Життя - воно весняна днина.-”
Дід почесав свою щетину,
І витер тишком лиш сльозину
Мені він подарив картину…