Ой у полі на стежині
Два сліди зійшлися нині:
Хлопець дівчині єдиній
У коханні зізнававсь.
Вітер свідком він покликав,
Відводив губами лихо
І на вушко ніжно-стиха
Все слова їй дарував:
Мила моя, мила моя!
Твої очі - бездна моря,
Як я їх лише побачу -
Не сміюся і не плачу,
Онімію... Окерилюся.
Вище сонця підіймуся,
Щоби, мила, лиш для Тебе
Запалити зірку в небі.
Біля річки, біля броду
Час несе нестримну воду.
Хлопець пив чарівну вроду,
Наче спраглий з джерела.
Шепотілись дві ромашки,
Щебеталися дві пташки.
Здогадатися неважко,
Що були то за слова:
Мій коханий, мій єдиний!
Лиш до Тебе в світі лину.
До Твоїх грудей горнуся,
У коханні розчинюся.
Онімію... Окрилюся
І на зірку обернуся,
Щоби, милий, лиш для Тебе
Засвітитися у небі.
p.s.
То не вечір, не світання -
Двох сердець одне єднання,
Просто пісня про кохання
Душу й серце окриля.
...
У тім полі, на стежині
Знов сліди зійшлися нині,
Хлопець дівчині-дружині
Про любов свою співав.
