На галявині лісній,
якось рано вранці
Пристрибали та зібрались
На дебати зайці.
Що за мітинг, чи протести
Звірі їх питають.
Зайці роблять маніфести,
Та весь ліс жахають.
Вже один почав сваритись
Хлопці, що робити!?
Нам вовчисько страхітливий
Не дає сил жити.
Він лякає нас та й каже
- “З’їм всіх по одинці”,
І зготує з нас шурпу,
Чи то може млинці.
Двох почесних зайців лісу
Вполював паскуда.
Ох, послав б його до бісу.
Але ж він приблуда.
Скільки будемо терпіти
Гніт та полювання.
Не уникнуть, не піти
Йому від покарання.
Щоб біди не натворити
Треба об’єднатись
І почати вільно жити
Й припинить лякатись.
Я люблю мій рідний ліс
Один заєць каже
тільки хай той сірий біс
сюди ніс покаже.
Я б йому таке зробив,
Мати не впізнає.
Я з дитинства не любив
Ці всі вовчі зграї.
Вже їм зайці не такі,
Мовляв треба товщі.
Задовбали, ці вовки
Вже вимагають гроші.
Разом треба боронити
Від вовків родину.
А хто знає, що робити
У лиху годину?
А хто знає, як живуть
Білоруські зайці.
Ой, не заздрять їм, мабуть
Навіть і Китайці.
Той паскудний пес гарчить
На усе подвір’я.
Але ж стер-во так смердить,
Наче пріле зілля.
Все ж той пес вже на цепку
Увесь ліс жахає.
Наш вовчисько ні гу-гу,
В пролісках блукає.
Ну а що північні друзі
Тільки так по суті.
Більше з нами не в союзі
В них свій вовчик Путін.
Один зайка каже тихо
Серед нас є зрадник.
Заблукало грішне лихо,
Підлий, клятий радник.
Хай покаже своє рило
Виб’ю з нього духа
Трішки дам йому під дишло,
Відтягну за вуха.
Все за рідний ліс продам,
І віддам останнє.
Бо боротись треба нам
Вже за виживання.
