Століттями
гудуть
вітри нерідні,
крізь камінь
в небо б’ються деревця.
Які б не мучили жорстокі злидні,
земля
стирає сльози із лиця.
У пам’яті
всі стогони і плачі;
улігся попіл
і засохла кров.
Дітей
скликають
дорогих
неначе,
чавунні дзвоні
кам’яних церков.
Минуть важкі години,
час настане
землі пробудженій цвісти.
В сільські двори
ідуть свята жадані –
заручин
і весілля,
і хрестин.
Когось
життя за пишний стіл запросить,
тим – щастя,
тим – біда, мов крам...
Душа жива гірської абрикоси
сумує,
мріє
і співає нам.
Природи щедрість
і народу серце,
і дух,
який вселяє Бог –
усе
в одному голосі зіллється –
правічний, чарівний ціранапох.
Сплітай же
біль гірку
і радість п’яну,
пісні загублених епох;
в віках живи,
лікуй сердечні рани,
премудрий і святий ціранапох!
27 - 28. 07. 2012.