Я пройшов і проїхав чимало доріг;
зустрічав і втрачав,
але знову
щойно встиг повернутись на рідний поріг,
у мандрівку
душа вже готова.
Простяглася промзона,
майнув очерет,
попрощалися
з цегли колоси.
До адрес невідомих
все швидше вперед
потяг мій
мене
далі відносить.
Оминається пагорб,
проноситься ліс –
нива щедра
аж до небокраю.
Ще побачу багато чудес на землі,
не розкрию
ніколи всіх таїн –
і нехай буде так!
Знаю я головне:
на річках,
у горах,
на рівнині
зустрічає
однаково щиро
мене
неозора моя Україна.
Свіжий вітер
гойдає колосся в степу,
на дубах спритно грається листям.
Скатертиною давньою
стелиться путь,
зорі теплі привітні
нависли.
Золотистий світанок...
На зустріч із ним
вийду твердо.
"Я радий вам,
звісно!"
Ніби два береги,
зв’яже мостом міцним
невідома
учора ще
пісня.
липень 2012.
красиво и достойно... 
