Нарешті, після 300 літ поневірянь,
В цей день ми незалежність здобули.
Сказав Хмельницький всім нам на прощання,
Не в ту ми сторону тоді разом пішли.
Одне ярмо ми скинули, в інше потрапили,
Знову вільні Українці стали жити, як раби.
В минулому столітті дико правили,
Жорстокі, як кати – більшовики.
Жаль незалежність наша тільки на папері,
Замулить очі, лише щоб мовчав народ.
Насправді нами вся Європа править,
Не бачити нам як своїх ушей свобод.
Нам звідти коригують курс валют,
Ціну на газ, на ліки, на навчання.
Так до яких же пір, ми діти козаків,
Терпіти будемо над собою знущання.
Я щиро вірю, що колись настане час,
До рук ми візьмемо самі свою свободу.
За муки наших бувших поколінь,
Здобудемо разом незалежність для народу.
Щоб наша Україна розцвіла мов сад,
Щоб потекли степами чисті ріки.
Хазяйнували щоб самі в полях,
Трудолюбивий Український люд – навіки.