Твоє життя моя сестричко, моя голубко сива,
неначе терен, як стерня, як та колюча нива.
Ще змалечку та босоніж, прийшлось поля топтати,
в голодні роки, колоски та зернятка збирати…
Та час минав. І дав нам Бог,що кращі дні настали,
І був вже хліб в нас на столі, тай ми вже позростали.
Здавалось, ось тепер усі у щасті будем жити,
та у Бога, лиш здоров’я кожному просити.
Але ж ні, біда прийшла. Щастя зруйнувала.
Та раптово так неждано, матінку забрала.
Опустіла рідна хата та осиротіла…
Як же ж ти моя сестричко, плакала та мліла.
Та від болю, від утрати, як свічка згорала.
І руками аж до крові, стіни роздирала…
Вже й з роками біль у тих, рани погоїлись.
Ми брати, немов лелеки в світи розлетілись.
Ну а ти моя голубко, все в труді, у полі,
і не знали твої руки, спокою ніколи…
Як же я тобі просив в Бога кращу долю,
щоб хоч мить ти відпочила, дала рукам волю...
Час минав, ішли роки,а біда не спала.
І раптово, наче грім, братика забрала.
Знову біль і знову сльози і душа страждала.
І стерня в твоїм житті, ще колюча стала…
Так, усе твоє життя, в труді без спочину,
І сьогодні я до тебе, усім серцем лину.
Скільки нам дано прожити, ми й гадки не маєм.
То ж давай, у двох присядем все життя згадаєм.
Я тобі моя сестричко, кланяюсь низенько,
бо була для мене завжди, мов любляча ненька.
Я й надалі буду в Бога, за тебе просити,
щоб ще довго міг до тебе, щораз приїздити…
ID:
356982
Рубрика: Поезія, Присвячення
дата надходження: 12.08.2012 22:41:47
© дата внесення змiн: 12.08.2012 22:44:55
автор: ганна станіславська
Вкажіть причину вашої скарги
|
