а, може, вдаймо, що ми – справжні,
що ми з води, із крові, шкіри
(ось нас замішує вчорашнє),
що я брешу, а ти повірив.
що легко нас на смак, на дотик,
що з небом – можемо те саме,
й хирлявий вечір терпко котить
міх правил нашими слідами.
і під ногами справді літо,
асфальт над дахом брови супить,
а ще: те «nostra» - справді «vita»,
і купа «і», і «справді» купа.
пограймось трішки у старанних:
я вперта, ти ще більше вперся!
та й просто вдаймо, що кохання -
лише одна… одна із версій.
Вибачте, цей коментар не до Вашого вірша. Відходила від монітору, та й щось потім наплутала.
А Ваш задів, тим, що часом дійсно ми буваємо несправжні і удаємо те, чого нема. Це гірко і неприємно. Я стараюся бути чесна. Але було таке, що відчувала фальш з боку інших. Найкраще, як почуття правдиві і люди відкриті один для одного..
SinusoЇda відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Нічого, буває)
Ви цілком праві, щирість - найважливіше...