Дзвінкістю меча він злякав не сотню.
Тисячі! І всі в страху полягли.
Розрубав. В Тартар, кинув у безодню,
Нащо Ви до Спарти армію тягли.
Триста їх не більше, але кожен знає,
Що його спина - захист від біди.
За своїх дітей голови стинає,
Наче хижий звір не лиша сліди.
Щит біля щита, спис один і другий
Витримає ряд натиск і проріз.
Серце уже звикло до боїв напруги.
Трупів ворогів - вже мільярдний віз.
Списом двох наскрізь. Витяг чітко. Вчився.
Стомлена орда жахом просяклась.
Воїн через шолом кровію омився,
Хвиля ворогів рідшою взялась.
P.S.
Якби кожен хлопець знав, за що воює,
Якби відчував всіх серцебиття.
Якби знав, як мати плаче і горює,
За Вітчизну б вірно він життя віддав.
