«Ну ось і все –
Загубилась стежка
У високій траві…»
(Йоса Бусон)
Сліди на траві. Хтось блукав цією галявиною,
Хтось ходив серед глибоких трав,
Пірнаючих у їх зелене море,
Хтось шукав спокійного літа дні,
На дні цього неба.
Хтось дивився сумними очима
На квіти звіробою та живокосту,
Хтось шукав до далекого селища стежку
Але не знайшов.
Хтось називав те село,
Загублене серед лісів та боліт
«Селище Глибокі Трави»*,
Хтось мовчав слухаючи шепіт
Молодого лісового вітру,
І побачивши зеленого коника-скрипаля
Цитував Фудзівару Тосінарі,
Хтось зазирав в очі метелика
І питав: «Навіщо ми тут?»
Хтось здивовано дивився в обличчя
Повного Місяця і називав його
Блідим злочинцем та злодієм,
Що краде останні крихітки спокою,
Хтось довго слухав голос струмка
І вирішив мовчати багато років
Бо немає про що говорити і немає з ким.
Хтось, але не я…
Примітки:
* - цитата з твору Фудзівари Тосінарі:
«У сутінках вечора
Осінній вихор над полями
Пронизує душу…
Перепелиний стогін!
Селище Глибокі Трави…»
ні, вам, шанованому роками та мудрістю, напевно не личитиме мовчання. тільки не вам. певно і те, що ті, хто так довго жив і кому немало відболіло, можуть сказати так багато про світ іншим, хто або не встигне, або іншими очима на нього буде дивитися.
а я... - я можу лише заздрити тому світові, що вмістився у вашому серці і розумові
Шон Маклех відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
"...Хтось довго слухав голос струмка
І вирішив мовчати багато років,
Бо немає про що говорити і немає з ким..."
Це вже натяк на поріг переходу від дуалізму до МОНІЗМУ...де немає кого чи що бачити, бо там Я - ВСЕ...