Коли снігами небо хоче впасти,
Як стелиться сніжинками зима,
Що треба осені для щастя?
Я – осінь. Знову йду сама…
Невидима, холодна і безжальна,
Палю вогнем серця, міста й ліси.
Я тихим вітром за вікном кружляю
І листям жовтим стукаю в шибки.
В моїх очах вміщається все небо,
А руки вкриті памороззю снів.
Я тепер осінь через тебе,
Я скрізь, бо ти так захотів.
Я скрізь. Та ти мене не бачиш…
Я – це невидимі листи,
Що падають на землю з плачем,
Та їх не прочитаєш ти.
*********
Останній лист з берези опадає
І відлітає журавлиний клин.
В саду кущі калини догорають,
Останній промінець залишився один.
У танці з осінню вже листя закружляло,
І перший сірий дощ калюжі розлива,
Осінні квіти мов іскринки стали
І оксамитова давно трава.
В очах у осені крижинки сірі,
А в косах – проміння золоте.
Бо скоро прийдуть заметілі,
Й вогонь у смолоскипі замете.
