Люблю дивитись на вечірнє місто,
Його вогні і метушливий люд.
Вже осінь,те своє коралове намисто,
Збирає із усіх усюд.
Згоряють смолоскипами каштани,
І клени вже задумані стоять.
Вечірній холод, закує в кайдани,
Листочки золоті, що он біжать.
А сонце вже збирається в відпустку,
Пакує чемодани на курорт.
І місто полишає, наче пустку,
Що позіхає, широко розкривши рот.
Небо,що було колись блакитне,
Все оком золотим мені моргає...
Поглянула... Таке привітне...
Та стомлене...Все раз по раз зітхає...
А ген навпроти, блимає самотнє світло
Ще хтось не спить разом зі мною.
Теж споглядає те притихле місто,
Яке осінній вечір кутає імлою...