...хто має почути мої слова, а найважливіше - сльози, що стільки днів ходять темними колами підземними, аортами, венами перетікають, не дають мені спокою, болять мені дивно і несподівано - посеред сонячного видива, посеред радісних усмішок, помежи теплими пальцями...
Люба Долик "Опівнічний лист собі" http://maysterni.com/publication.php?id=83142
Виявляється біль вміє бути красивим…
Думала завжди, що він потворний,
чорний…
А він красивий і білий-білий,
як біле небо у білих хмарах,
але без сонця…
А сльози бродять десь там, далеко,
у лоні серця
і… не виходять так просто,
тільки тривожать душу...
А я виходжу, іду на люди, -
всміхатись мушу, до свого болю…
Може то карма?
Чи, може, за мої власні гріхи покара?
Така швидка, така правдива,
ще тут, ще нині, на цьому світі,-
мені б радіти…
А я не вмію, а я не хочу – зрослася з болем
із білим-білим, як біле небо
у білих хмарах і геть безкраїм,
глибоким морем в міру солоним,
що серце крає…
2012р
Дякую Любі Долик за "Опівнічного листа собі".
Перепрошую! Я чомусь біль - характеризую завжди з жінкою)) (даруйте). У словнику є Біль жіночого роду, але, так Ви праві, це йде мова про білий колір, а сам по собі біль - він.
Адель Станіславська відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Поширена помилка. На жаль, її допускаються навіть викладачі рідної мови...
Дуже гарний вірш. У Вас "біль" чоловічого роду.., - оригінально. Хоча "Біль" - є іменником жіночого роду, проте, хто сказав, що у поезії не можна ламати правила, якщо того вимагає оригінальність!!! Гарно!
Адель Станіславська відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Хто вам сказав, пане Романе, що біль жіночого роду? Це щось геть нове...
Таке близьке,до болю... 
Сильний вірш і думка в ньому така глибока. 
