Сидить печаль у темряві свічок
З розлукою знов п*є на брудершафт,
Прийшла самотність-двері на замок,
А втома їй плете зимовий шарф.
В двадцяте осінь гримає в вікно
Тяжкими краплями холодного дощу,
Сьогодні як завжди любов в кіно
З надією кричить:"Впустіть! Прошу!"
Та знов ніхто не вигляне в вікно
І не наллє хоча б горнятко кави...
Оце життя! Таке воно...
У кожнім домі йдуть свої вистави.
Всі ролі дістають німі актори,
З пустими і бездонними очима...
Замість завіс на сцені мають штори,
А замість гри лиш жалюгідну маску міма...
Печаль тепер вже плаче у подушку,
Розлука п*яна курить і кричить.
Самотність з втомою знайшли подружку,
Лише любов сьогодні спить...
