Душі моєї плаче скрипка, аж струни рвуться…
Вдихаю ніч твоїх очей, торкаючись міцних плечей,
І сльози пристрасно з-під вій мов звуки ллються…
Твій погляд стомлений чекань,
Я знаю світ твоїх бажань,
Вони взаємністю в серцях наших озвуться…
Не треба слів і запитань,
Лише моїм сьогодні стань,
Дозволь ще раз до тебе пригорнуться...
Відчути ритм серцебиття,
в якому дихає життя,
До теплих скронь вустами доторкнуться,
Поглянуть в очі як вогонь,
Твоїх відчуть тепло долонь,
Перш ніж дороги наші розійдуться…
Душі моєї знову плаче скрипка…
Але без тебе її музика пуста,
Стою одна, душі розбита шибка,
Холодний сніг лягає на вуста.
Я знаю, що тебе не повернути,
Не воскресити ніч палких бажань,
Налить би в келих гіркої отрути,
Щоб припинить біль скрипкових звучань!
Але боюся, вірю дознемоги,
Що ти прийдеш як в грудні снігопад,
З далекої зимової дороги,
І розцвіте в моїй душі весняний сад.