Я навчився писати тоді, коли всім було на мене байдуже. Я взяв у руки книгу тоді, коли мій батько тримав у руках цеглу, а матір - папери якихось фірм. Я обписав усі шпалери і отримав своїх ляпасів тим, що було у батьків під рукою. Тобто, від батька - цеглою, від матері - паперами. Тоді ж я і вирішив, що не буду будівельником, бо якщо я матиму дітей, їм буде боляче отримувати від мене цеглою на горіхи. Папір вкотре довів мені свою перевагу.
Я навчився ненавидіти людей тоді, коли всім було на мене байдуже. Я взяв у руки книгу тоді, коли мої ровесники лупили мене ногами за дивацтва, а перед тим з такою ж завзятістю лупили м,яча у дворі. Я обписав усі шкільні зошити і отримав від вчителів свої двійки. А потім - ляпасів тим, що було у батьків під рукою і т.д. Тоді ж я вирішив, що не буду футболістом і вчителем.
Я навчився любити книги. Вони ніколи мене не били і не докоряли, не брехали і не зраджували. Вони кращі за жінок, бо жінки мені давали ляпаси і плакали, а я почував себе безпорадним, наче мене знову вдарили цеглиною.
Я наречений Іваном, і це, мабуть, найтяжче моє биття.
