З усіма таке буває.. Сидиш собі спокійнесенько, входиш, так ніби, в Нірвану під музичку, релаксуєш. Життя прекрасне - пташки співають, сонце світить, кругом все цвіте і пахне. Ех.. Краса.
Ой, про що це я. Так ось: сидиш собі (чи лежиш, без різниці) ні про шо не думаєш. І тут бац.. Засвербіло, закололо, одним словом - заболіло. Так-так, Вона проснулась. Зубки підточила, нігті наточила і давай зі всьої дурі гризти. Голодна певно, зараза. А головне, що знає з якого боку ліпше вкусити, щоб боліло більше.
І тут починається: то не я, я не хотіла, більше так не буду, обіцяю, обіцяю, обіцяю. Але ж совість знає тебе краще за всіх. Байдужа до всіх обіцянок засинає тільки з часом, і приходить тоді, коли її зовсім не чекаєш.