* * *
Що це, падіння чи злет,
коли ставиш на хмарах намет,
коли дивишся, повний надій,
в очей глибочінь, за обрії вій? –
Недосяжно далеко десь долі сувій –
коли трепіт проймає наскрізь
всю сутність твого єства
і є страх зруйнувати якісь
душі тонкі торжества.
Коли голос зникає зрадливо
і здатність промовити – диво! –
чим серце є повне до краю.
Пані! Що ж робити я маю?!
Коли Вас так я кохаю!
*Виокремлено зі збірки "Легенди..." для зручності читачів.
"Семивірш" - тут за кількістю віршів.
Лист
Мелодії чарівні звуки
Приховує твоє ім’я,
Занурений в туман розпуки
В ту музику вслухаюсь я.
Минає день, минає ніч –
Ти в моїх думах цілий час,
Там ми з тобою віч-на-віч
Ведемо бесіду про нас.
Надії крихту мені дай –
Тебе молю, тебе благаю! –
В очах твоїх знайти той рай,
Що віддаливсь, чи вже немає?
Якщо не “все”, і ще не край –
Тебе я серцем обіймаю!
“Не стріляйте у білих лебедів”–
заклик цей пролунав колись
* * *
День засвітився і згас,
й ніби пружина якась
тримає на відстані нас…
від цих забобонних пружин,
навитих із слова “зась”,
не сягнути жодних вершин.
Я спалахом серця ураз,
палючим його вогнем,
спалю забобонний сказ –
і тернії всі обминем.
За руки візьмемося ми,
тіла від Землі відірвем,
махнемо легкими крильми –
у сяйну блакить ясним днем.
“Не стріляйте у білих лебедів” –
заклик цей пролунав колись –
хай вони у своїм еґреґорі
полинуть у зоряну вись**.
** Апограф.
* * *
Втрачено спокій навік,
збожеволів, мабуть, чоловік –
втелющився аж по чуприну –
кохає чужую дружину.
Чи довго тривати це може,
чи не вискочить серце “вороже”?
Куди ж ти мене завело
у пітьму, у Світло, в добро чи у зло?
Зітхаю тепер день і ніч,
страждаю, тремчу і плачу –
побачитись нам віч-на-віч
повстало в складну задачу.
Господи! Допоможи і не карай суворо,
бо я вже або умру, або буду літати, скоро.
* * *
Може й для когось ні
для мене ж ти – богиня!
Прийди хоча б уві сні –
моїх думок княгиня.
Губами торкнусь твоїх рук,
волосся торкнусь водоспаду,
від цих солодких мук
може знайдемо раду.
Обличчя чарівне твоє,
образ весь твій, кохана –
а в серці: жадана, жадана –
натхнення мені надає
щось дати тобі високе,
мій янголе медовоокий!
Із твоїх улюблених квітів
всю прикрашу тебе пелюстками
* * *
Не зустрілися наші очі,
коли ти почула: “кохаю”,
вірю є десь слова пророчі,
що колись тобі прочитаю.
Ти сказала мені: “не знаю”,
а в душі – зорепад почуттів,
та долоні я підставляю –
і все бачу й сприймаю без слів.
Ти можеш тепер зрозуміти –
Що тебе я шукав крізь віки,
а серця вогонь родить квіти
і на тебе падуть пелюстки.
Глянь же в очі – й рука до руки,
й серцю серце дозволь зігріти.
Ходив байкар по світі
і розважав жінок,
складав сонети про кохання…
Мрія
Чи можливо мати разом
серце вогняне на двох?
Чи можливо поєднатись
всіма глобулами душ?
Чи можливо облетіти
разом всі зірки, Світи?
Хай нам виростуть ці крила,
хай увійде серце в серце,
хай зіллються разом, разом
всі дванадцять наших тіл,
хай здолаємо ми Простір,
подолаємо хай Час,
хай веселка і проміння
огорнуть навічно нас.
...складав, та не для всіх,
лише для тих, кого кохав.
ID:
381994
Рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата надходження: 02.12.2012 22:22:51
© дата внесення змiн: 08.03.2013 18:51:52
автор: GreViZ
Вкажіть причину вашої скарги
|