Яблука мОїх грудей
Котилися
Битими шляхАми
твоєї спИни...
Не зупиниш
океанських хвиль
натхнення,
зІтканого
з вібрацій наших тіл.
Від сотні кіл,
що по воді
наших сердець
розходяться
у Простір нашого
Кохання.
Коріння
з ніг і рук.
Вростання.
Звук.
Розлук
не бУде більше,
Бо Ти дощем
пройшов-
зволожив лоно
і зливами
переспівав мій світ.
Слова, позбирані у грона...
І вдарить тіло громом,
І трісне під Тобою Лід!
ВпадЕм на Землю цю грозою,
І розтечусь
для Тебе
Я
Весною...
І рОсами знову заіскриться луг.
Небесний Плуг
зорАє запахи Землі,
І в цій ріллі
твоЇ й моЇ
Долоні
ЗЕрна засівають.
СерцЯ кохають,
а душі відають
й ведУть.
"У Добру Путь",-
Старі речуть,
перебуваючи
в деревах і птахах...
ТечУть...
А груди мої
яблуками Сонця
Знов покотились
по твоїх шляхах...
На одному диханні! Цікаво!!!
