Схилилася побожно до хреста
В молитві за дітей Вкраїна-мати.
Імлисті очі, зімкнені уста,
Обвислі крила змучилась тримати.
Кричала би, та мову відняло.
Злетіла б в небо—діти не пускають.
Вчорашні мрії снігом замело,
Сьогоднішні, мов марево, зникають.
Та просить не за себе, а за тих,
Хто за гроша викручує їй руки,
Хто в закутку з надією затих,
Що вже не довгі материнські муки.
За тих, хто вже шукає заповіт…
Хто відібрав останню сорочину…
У кого стали душі пустоцвіт…
Хто ближнього продасть за копійчину…
Хто знає це, та скорено мовчить…
У кого хата завжди буде скраю…
Хто замість говорити скавучить:
Не чув. Не бачив. Хто я сам? Не знаю…
« Прости… Помилуй… Боже, об’єднай
Моїх дітей… І наверни на розум…
Своєю милістю не обминай—
Зціли їх від байдужості цирозу…»
Схилилася побожно до хреста
В німій молитві Україна-мати.
Та крила розправляти час настав.
Не розучись лиш, матінко, літати!