Біль крався тихо… ти біжиш від нього, до судом в ногах, страшно подумати що він наздожене і що буде потім. Жахи, кожну ніч у ліжку під ковдрою, чекають жахи від яких кидаєшся з мурашками по шкірі… а біль стає все ближче й ближче, навіть в той момент коли думаєш що все вже переборено, що все вже пересилено… приспавши пильність і прикинувшись неіснуючим, мертвим, він все ж таки крався… позаду нього було темно, багато смутку та журби. Страх охоплює. Обернувшись одного разу, розумієш – він вже близько, він дихає вже в спину, відчуваєш його холодне дихання, що доводить до сказу… і ось пік… він наздогнав, охопив своїми чорними крилами і не відпускає… кричиш та ніхто не чує, адже цей біль тільки твій, тільки ти відчуваєш ці чорні крила на собі, тільки ти знаєш наскільки холодний подих у нього… всім байдуже, хоч на стіни дерися… проходить час, біль уже вселився в тебе, більше він тебе не покине ніколи, жити тепер доведеться з ним. Змиряєшся живеш з болем… Аж ось, знову женеться за тобою, озираєшся а там ще густіша тьма, ще холодніший подих. Та вже не тікаєш, просто йдеш тихо мирно, бо знаєш що як не біжи, все одно наздожене… потім живеш ще більшою тугою на душі, тьма заповнює душу і тоді холодний подих за спиною не стає вже таким страшним, ти просто звик і все. З приходом нового болю уже не відчуваєш нічого… просто пустоту, і більше нічого, дивишся на світ уже не з широко відкритими очима, а з очима повними безнадії… Нічого нема тоді важливого, не живеш а просто існуєш… Біль осідлав твою душу, заповнив її тьмою до країв….
Ночь наиболее темна перед самым рассветом...
Скоро біль розтане під теплим промінням нового почуття, яке тебе знайде.
А написано дуже проникливо, читаєш і ніби сама втікаєш від болю.Тримайся.
mary_mary відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
дякую, тепер я зрозумiла, все... й насправдi "Ночь наиболее темна перед самым рассветом..."