Непомітними
стають люди,
розпливаються риси,
нечіткими стають.
Вечір у туманній ризі,
укОтре ховаючи суть,
вступає у свої права.
Місячним сяйвом
вишивати пора
у людських серцях
вишивки Долі.
Хрестиком, гладдю,
низинками...
Намистинками
поглядів
сИлянки силЯтиме,
сум проганятиме
Блакитними зорями
і важкими герданами
кольоровими.
Горганами
перегородить
весь світ,
бо у владі його
засипати снігом
чиїсь руки,
сплетені на половину,
поцілувати
сонну дитину
і повернутись
до Неба
мережачи снами
услід...
Під подушку,
на самий спід
Диво сховати...
Спитати-сказати
Я точно був тут...
і точно ще повернУсь)
