П О Е М А
(Наївна казка)
Івану Котляревському
1.П о х о д ж е н н я л ю д у.
1
Великі голови ламали,
В таїни Бога проникали.
Щоб поклонитись Самому -
Ще не вдалося жодному.
А Бог робив, творив і творить,
Лиш з одиницями говорить.
Що зробить, гляне, воно діє,
Спочине , щиро порадіє.
Й розпочинає нову тему
В своїй Божественній системі.
2
Світів багато натворив
Всіх їх, без ліку, заселив.
І тут задумався Творець
Де ж тут початок й де кінець?
Кругом Матерія сягає,
Над нею Дух Святий витає.
Й сам Всевишній себе ловить -
Так на початку було ж Слово!
Та й ще цікаво, що воно
Рабу божому дано.
3
Дати - дав та не подумав,
Що раб це Слово просто схрумав,
Заспілкувавсь, зажив, надувся,
На самого Бога замахнувся.
Гидотно Богу про це знати
І він рабів давай міняти.
Щоб вирішити цю дилему
В системі робить підсистему.
Предмет, час, простір пов’язав
Й до виконання хутко взяв.
4
-Все по науці - за взірець
Собі подобу взяв Отець.
Фізичне Тіло породжає,
Життєвим змістом наповняє:
Найперше - Дух, спочатку - Слово,
Сила й Енергія - готово!
Т о ж Батьку в пояс поклонись
Вік трудись і вік учись!
Як порча прийде до дитяти,
За неї йде страшна відплата!
5
За одиницю в підсистемі
Бог взяв Епоху. І по темі
На п’ять Епох все розмітав,
Запроектував й сам підписав.
Замислив Бог, що чередою
Епохи йдуть одна за ‘дною.
Найперша - Ангели величні,
За нею Привід екзотичний,
За тим тупцюють Лемурійці,
Атланти й на кінець - Арійці.
6
Бог тут подумав й погадав,
Щось поділив, щось об’єднав,
Стулив епохи в дві частини:
Перша - Надлюди, друга – Людина.
У першу - Ангели величні
З ними – Привід екзотичний
Та Лемурійці і Атланти –
Їм усі Сили та Таланти.
А там побачить, як то буде,
То щось тоді надасть і Людям.
7
І як годиться, чин по чину
Він проектує Надлюдину:
Високорослі з Зором й Слухом
Вони живуть лиш Святим Духом.
У Образах цей Дух міститься
Та від Всевишнього живиться.
Як Бог цей Дух в них забирає,
То Образ в Всесвіті зникає.
Та й так - ні слуху, ні слідів:
Така вже доля у рабів.
8
А для Арійців… Знать, приємне,
Шляхетне щось, не спадкоємне,
Що можна дати чи не дати,
Вставлять, виймать, переставляти,
Любить, пестить та й з ним помріять,
Своє і вічне в нім посіять.
Бог всемогутній, бачить, чує
Все що захоче, враз змайструє.
Частинку власну відриває,
Голубить, довго розглядає.
9
Поміркував та покрутив
І Божий Чіп собі зробив.
Він Всемогутній, та щоб знати
Й на ницість як зреагувати,
Якісь там дії чи теракти -
А тут зв’язок, свої контакти!
Дух в Чіп вселив. Душею зве.
Як в Тіло вставить, враз живе!
Зі всього, створена єдина
Душа, кохана ним дитина,
10
До серця Бога шлях знайшла
І чільне місце зайняла.
Душа у Сущих лиш від Бога,
Йому підзвітна дуже строго.
У них зв'язок прямий й зворотний -
Контакт міцний, безповоротний.
Бог Тіло й Душу розрізняє,
Їх віком різним наділяє.
Та треба ж так було доперти:
«Тіло - тлінне, душа – безсмертна!»
11
Отець душі в душі не чаїть.
У Сущих теж таке буває.
Звідси й пішло: «Як душа в душу,
Трясе той душу наче грушу,
Душа живе, танцює, грає.
Вона душевно так співає.
То - за душею геть нічого,
То жінка душка, чи небога.
Бездушний час, бездушний люд.
Душу послав на божий суд.
12
Бездушним став, чи Дух спустив,
Невинну душу занапастив.
Чи Богу душу вже віддав,
Чи чорту душу запродав.
Душа болить, душа страждає,
У нього геть душі немає!
Чи він, мабуть, душевно хворий,
Що по душам не поговорить!»
Скільки про душу! Так змістовно.
Так щиро, глибоко, ґрунтовно!
13
Коли дитину хтось зачав -
До Бога вісточку послав.
Та й ще дитина не родилась,
А в ній душа вже поселилась.
Тут Божий Чіп душею діє,
Отцю і матінці радіє,
Сигнали Богу подає,
Та особистістю стає.
Коли ж родилось й закричало -
Душевних в світі більше стало.
14
Як хтось вагітну убиває,
То з неї дві душі зникають.
Якщо не родиться дитина -
То тут одна душа загине.
Коли ж той плід кому не люб -
Зупинись, ти - душегуб!
Коли батьки живі й здорові,
Дитя – на території любові,
Сімейний затишок єднає –
Бог щастя й долю посилає!
15
Епоха Ангелів з’явилась
Лиш Дух у Образ заселився:
Всесильні красені шниряють,
Несуться, бігають, літають,
Співають, грають, веселяться.
Із світу в світ на крилах мчаться.
Всесильність п’янить й зве наївно,
Що кожний Ангел богорівний.
Гидотно Богу про це знати:
На чергу йшла страшна відплата!
16
Бог думає і так гадає:
В раба всесильність забирає,
Красу, веселість різко змінить.
Раб народивсь - і ним став Привид.
Він Ангелів з Світів зганяє,
Собі дещицю залишає.
Й помилку Бог тут втнув одну,
Що породило Сатану.
Епоха Привидів настала,
То тут з’являлась, там – пропала,
17
То ж Привиди, як малі діти,
Трудитись стали і радіти,
Щасливо бігають бігцем
За Богом, рідним їх Отцем.
А Сатана вже промишляє,
Їх, як маленьких, наущає,
Що ви ж великі, дужі, сильні,
Ви, як Боги, ви богорівні!
Вони слухняно і завзято
До Бога - шасть, а там - відплата!
18
Допоки Привиди носились
У Світі Нечисть розплодилась.
Тут Сатана руки приклав:
Творив їх, малював, ваяв,
Злий Дух в їх Тіло поселив,
Та й всіх у Пеклі розмістив.
Чорти, Вії, Відьми, Упирі
Шугають в Небі й на Землі.
А Сатана цьому радіє,
Бо Бог нічого з ним не вдіє!
19
Розбещеність богоподібних
В борні за право богорівних
Вже гнівить Бога. За вчинок цей
Він знов понизив Надлюдей.
Епоху Привидів міняє
Та Лемурійців запускає.
Хоч поступає й не жорстоко,
На страж вставляє третє око.
Воно у лобі їх сіяє
І Сатану не допускає.
20
Раби всі дужі, мудрі, сильні
І як Надлюди - в діях вільні.
Живуть собі, гріха не знають,
Працюють, їздять і літають,
Трудом і Духом процвітають,
Спілкуються і помишляють:
«Бач, не все у них ще є,
Бо Бог боронить й не дає.»
Гидотно Богу про це знати,
Ну що поробиш – знов відплата!
21
Він Лемурійців геть зганяє
Й на Атлантів заміняє.
І ця найменша Надлюдина,
Семи метровая дубина,
Півтони важить, ніс орлиний,
Та очі має соколині.
Плечима Небо підпирає,
А торсом Сонце закриває,
Коли на Землю грішну став
Всі Чудеса побудував.
22
Всі попередні Надлюдини
В Світах ганялися по чину.
Земля ж пустелею була
Й Нечиста Сила тут жила.
Атланти враз розміркували,
Під Землю нечисть всю загнали.
Щоб всякому порядок дати
Стали відважно будувати.
Звелися Сфінкси, Піраміди,
Будівлі різні для Феміди.
23
В дарунок Богові – Отцю
І всього Сущого Творцю
Атлантів рід від серця звів
На цій Землі - Місто Богів.
Центрує там Гора Кайлас,
А під Горою каземат.
В Печері цій живуть по парі,
Законсервовані, мов тварі,
Суть без життя, ні звук, ні вдох
Представники усіх Епох.
24
Навіщо це – лиш Бог все знає.
Його Атланти умиляють.
Й тут в годиноньку нічну
Чорти принесли Сатану.
Він до Атлантів підлетів
І тут такого їм наплів,
Що рід Атлантів загордився
І від Отця відгородився.
Гидотно Богу про це знати -
За зраду зразу ж йде відплата!
25
Терплячий Бог, а зажурився…
Він Сам до Себе помолився.
Надія гасне, мов розп’ята -
В запасі лиш одна епоха – п’ята!
Стільки підлості і зрад
Від Надлюдей, що він не рад -
Таке затіяв! Не знести…
Сам Бог не терпить пустоти!
Атлантів в Вічність відправляє.
Творить Арійців починає…
26
З Надлюдинами простіше -
Образ створив, Дух запустив – він дише!
Ганяє в світлі і в імлі.
Арійці ж сядуть на Землі.
Та щоб було все чин по чину -
Він вперше створював Людину!
Надлюдь Свідомість повну має,
Себе навіть з Господом рівняє.
Богу набридло це. Натомість
Він відділяє Підсвідомість.
27
Й все те, що Надлюдина знає
Бог в Підсвідомість закриває.
Ось тут задумався Творець,
Що взять - в початок, що - в кінець…
Надлюдь він з Образу почав,
Арійців же з Землі зачав.
Тих - змалював, а цих - зваяв
І Слова вперше їм не дав.
Так, в Тілі трохи покопався,
Свідомість, Душу вклав й розстався.
28
Піднявся в небо, оглянувся,
Від здивування стрепенувся -
В Раю Арійці йдуть на лови,
Спілкуються й ведуть розмови.
Добро і зло вже розрізняють
Та голизну свою ховають.
Загроза зради! В сурми дуй:
«Розділяй і владарюй!»
Вернувсь на Землю і з руки
На ній зробив Материки,
Зібрав Арійців й для окраси
Між них вчинив він різні Раси.
29
Слова дав різні і радіє -
Не спілкуються й не розуміють!
Материки та Раси й Мови -
Це поділ Людства божий, новий.
Щоб Люд війни не розпочав
По Материках їх розкидав.
Спочив Творець, спокійно спав -
Тепер він зради не чекав:
Серед Людей, рабів наївних
Не може бути богорівних!
2.Д и н а м і к а с о ц і у м а.
30
Розділені, ні Знань, ні Сили
Арійці просто здичавіли.
Деградували, суть не та!
Почали з чистого листа.
А Богу любо. Він літає,
Спостерігає й поділяє.
Він в Расах робить Племена,
Всюди борня і скрізь війна.
Злоба між Сущими витає,
Друг друга ріжуть, убивають.
31
Життя Арійців йде жорстоко:
«Зуб за зуб! Око за око!»
Свій чи чужий, як відрізняти?
Заговорив, то можна взнати!
Первинним в дружбі й нелюбові
Завжди стояли Слово й Мова!
Вже потім - Раса, Зріст та Вид -
Тут вже ти красень чи гаспид!
Одноплеменцю – порадіти,
З чужим же - бути чи не бути!?
32
Арійці суть свою втрачають
І всіх, як звірів, зустрічають.
Із Сущих й майже богорівних
Обернулись в людиноподібних.
Творцю їх стало дуже шкода,
То ж він поліпшив їх породу.
Щоб раб не брів більш навмання
Бог дав їм Розум й Пізнання.
Кругом, що сущого Світ має -
Розумник бачить і вивчає.
33
Почав потрошку Розуміти,
Знань набиратись й дещо Вміти,
Бажання діяти з’явилось,
Та Сила й Змога наростились.
І став він ближчим до мети
Щоб щось омріяне знайти.
Оскільки поділ панував -
Хтось мчав вперед, а хтось - відстав.
За тисячі буремних літ
Зовсім змінивсь Арійців світ.
34
Фізичне рабство тут зникає.
Економічне - процвітає.
Рабство духовне всюдисуще
В душах й тілах усіх живущих.
Бог не дрімає і не спить,
Бо підсистема вже тріщить!
Знов Арій преться в Надлюдину,
Як до початку та загину,
Ростить надію злу, противну,
Що він також вже богорівний.
35
Та Бог ще терпить й каже: « Ох
Нема в запасі більш Епох!»
Глядить і думає й гадає,
Щось творить, карти розкидає.
Та роки йдуть, віки минають
Люд нахабніє, зазіхає.
Уже ракети всюди пхають
І скрізь супутники шмигають.
В Природі й Людстві все не так:
Верховодить Хама знак!
36
Злодіянь статистика сумна -
Знать, об’явився Сатана.
Творець завжди терпіння мав.
Про Надлюдей все пригадав,
За що карав і як міняв…
Знов щось не так Сам спрацював.
Бог всемогутній. Землетруси,
Щоб Люд опам’ятатись змусить,
Він шле, цунамі, буревії…
Хвороби страшні в Люд посіяв.
37
Та й Люд у знищенні упертий,
Безмежний і немилосердний.
Колись з’їдять, кого піймають,
Знічев’я ж, мільйонами вбивають.
Глобально так, не поодинці.
З’явилися новітні вбивці:
«Економічні», «кілери», «шакали»-
Всіх охопили, всіх дістали.
Скрізь смути йдуть, перевороти
Й зміна епохи вже в воротах.
3.Д и н а м і к а д у х о в н о г о
р а б с т в а
38
Надлюди добре Бога знали,
Його лиш Богом називали,
Любили й щиро шанували,
Жили і труднощів не мали.
А тут гординя занесла -
Біду й загибель принесла.
Від них письмен не залишилось
Хоч Словом й Ділом єдинились.
Знать Мова в них була одна -
Сліди всі знищив Сатана.
39
Бог всемогутній і єдиний
Коли створив собі Людину
І чітко визначивсь – пануй!
«Розділяй і владарюй!»
Він три поділи звершив:
На Раси й Мови розділив,
Своїми ж власними руками
Їх наділив Материками.
Хоч Бог єдиний, різні мови -
Він в кожній Расі ніби новий.
40
Як Раси ті письменні стали,
Про Бога книги написали,
Свого Отця не поділили -
Війни релігій запалили.
В Біблії для богослов’я
Більшість сторінок злиті кров’ю.
Бог Ізраїлю Ієгова
Народ карає знову й знову,
Воду в кров він обертає,
Та синовбивству потурає.
41
Християнський Бог вже триєдиний:
Бог-отець, Бог-дух, Бог-син любимий
В Євангелії для молитвослов -
Бог - це Надія, Бог - Любов!
По Старому й Новому Завіту
Гуляли війни скрізь по Світу...
У мусульман теж свій Бог Аллах
Він в їх серцях і на устах…
А тут Дажбог, Сварог чи Будда -
Стільки Богів надбали Люди!
42
Конфесії , секти, відщепенці,
Старообрядці, старовірці,
Язичники кругом шниряють
І Лють та Молох прославляють.
Багатства швидко забажаєш -
Враз секту сам собі вчиняєш,
За обов’язкову десятину
Вік ошукуєш людину.
А в ЗМІ - всі ріжуть, убивають,
Та скрізь насильство прославляють.
43
Богу гидотно про це знати
Потрібно діяти, карати!
Та лиш бровою він повів -
Сам цей гармидер учинив!
І час ще треба, щоб зробити
Епоху нову… І вже діти
Серед Арійців народились -
Індіго звуться. Знать, навчились
Любити Бога й прославляти,
Терпіти Люд й свого чекати!!!
44
Бог Всемогутній. Він мудрує,
Над вдосконаленням працює.
Його система діє звично:
Послідовно та логічно.
А тут ці герці хаотичні,
Чи війни дикі, спорадичні.
Він Діалектику вчиняє,
В свою систему запускає.
Розвиток Людства впорядкував,
До миру й спокою призвав.
45
Богу набрид всесвітній жах
І він включив зворотній шлях:
Племен слова та їх розмови
Він поєднав в національні мови.
На мовах нації створив,
В народ зібрав, в державу збив.
В народі - нації єдиній
Живе Людина, як клітина:
Родиться, множиться, старіє,
Добро чи Зло у Світі сіє.
46
Коли Бог Сущих зачинав,
То лиш на сотні рахував.
А там пішли роки з роками,
Віків десятки з тисячами,
А як мільйони потягли -
Сущих мільярди зажили.
Бог Діалектику вправляє
І кількість в якість обертає.
Він в Світі сущі Племена,
Між яких точилася війна,
47
В держави й нації єднає.
Хоч й протилежність не зникає!
Коли ж в Арійців - Індіго діти,
Ну як тут Богу не радіти:
Заперечення заперечення панує -
А дві Епохи співіснують!
Він Раси й Нації мішає
Як вкупі жити наставляє.
То ж так глобально та природно
Ростуть держави і народи.
48
Хоч Бог до купи всіх єднає,
Держави творить й поділяє.
Стратег він вічний: тож «Пануй,
Розділяй і владарюй !»
Держави в блоки направляє,
Жить по Завітах вимагає.
Пастух у стад, Люди – овечки.
Вони у нього на вервечках.
Всім все наказує, веде.
Без нього й волос не впаде.
А тут задумавсь. Обережно
Він вже обмежує безмежність.
49
На Божий Суд, якщо прийдеться,
Душа безсмертна позоветься.
Яка б вона Богу не люба -
Він за гріхи карає й чубить.
По дорозі, що веде до Раю,
Душі надвоє поділяють:
Праведні ідуть до Раю,
Грішних в Пекло заганяють,
Хто й як , заві що заслужив,
Й чому життя таке прожив.
50
Божий Промисел триває, мчиться
І він ніколи не скінчиться.
Тут Кінцем Світу нас лякають -
Чи то хитрують, чи не знають,
Що Бог все мудро розсудив:
Частини Сущих дві зробив,
Як в першу звів чотири Епохи,
А в другу дав, ну зовсім трохи,
Туди лиш Аріїв включив
Й запас великий учинив .
51
Як мінімум, ще три Епохи.
Ось йде Індіго. Там потроху
Віки потягнуть за віками
Мільйони стадними роками.
Роботи - море. З своїх послів
Скільки Світів не заселив!
Так що майбутнє в Сущих є,
Його Бог - то забирає, то дає.
Лиш одна істина незмінна:
«Душа - безсмертна, Тіло - тлінне!»
52
Ну от і все…Фізично -з Богом не знався,
Не пив, не їв, не спілкувався,
Не бачив Господа й не чув,
А написав, що взнав* й збагнув.
Всесвітній Розум я шаную
І поклоняюсь і любуюсь.
В церкви й молільні не ходжу,
Бога в душі та серці бережу!
Тут нашій казочці кінець,
Хто прочитав, той молодець!
________________________________________
*Використані деякі мотиви творів Ернста Мулдашева.
ID:
394235
Рубрика: Поезія, Поема
дата надходження: 21.01.2013 09:42:40
© дата внесення змiн: 24.02.2013 17:31:41
автор: БГІ
Вкажіть причину вашої скарги
|
