Квітувала весна за вікном,
Вишнева гілка билася за склом,
Співали сонати пернаті,
Сонця промінь гуляв по кімнаті...
Смакуючи солодким вином,
Він і вона сиділи за столом,
Остання зустріч. Він чув нутром...
Було не було, пішов напролом.
Став на коліна перед нею,
Мов перед богинею, зорею,
Поклав голову свою руду,
В її теплу колиску- пелену...
Припав вустами до рук, до ніг...
Цілував кожний клаптик...як умів,
Викликаючи лоскіт і сміх,
Повторював слова і бубонів...
- Я кохаю тебе! Це вперше...
Любов’ю сповнене моє серце,
А ти мене кохаєш чи ні,
Скажи, не мовчи, ми не уві сні.
А вона немов, як заклякла,
Оніміла, побіліла...Втекла
Від питання... Вина налила,
Слів інших вона так і не знайшла:
Не знаю я, чи люблю, чи ні,
Ти мені , як друг, як брат, зрозумій...
" Давай поберемось"- сказав він,
Сльози текли з-під вій, став, мов та тінь.
- Тобі ще рано, ти молодий-
Сказала вона- невже ти сліпий,
Для тебе мабуть я застара
Й одружуватись не прийшла пора...
Випий краще вина, усміхнись,
Все в тебе буде добре, відчепись,
Знайдеш ти іншу наречену
І полюбиш її більш натхненно.
Кохаю іншого я, повір,
Ти добрий та й розум є в голові,
Ну, а я... скажу без ілюзій,
Ми будемо з тобою, як друзі.
- Я вже й батькам про нас розповів-
Співав він, доки не посоловів,
-Вони чекають на вечерю
Мене й мою зорю-наречену....
-Я не піду до тебе, пробач,
Мені дуже жаль...ти тільки не плач...
Ти ж чоловік...- сказала вона,
-Подивись, як буяє ця весна...
Поцілувала його в тім'я,
Як матір своє мале ще дитя,
- Прощавай, я залишусь сама-
Сказала вона... І досі одна...
