Моя ностальгія…
Покинувши свою любов в одному з місцевих під’їздів
Я досить довго мовчав і врешті-решт досі мовчу
Там, в тих під’їздах тих «мовчу» багато і від того тісно…
Хтось намагався любити, а хтось собі казав «я боюсь».
В черговий раз я згадую ті часи, в них я шукаю «нас»
Тільки пишу рядки, не жалію, і навіть не вагаюсь
Тоді, коли мав змогу відвертався, «ставав в анфас»
Все це пройшло: ти залишились в мені, тебе я пам’ятаю.
Віртуозні поцілунки, ненавмисно сказані колись слова
Цього не знайдеш, ні в гороскопах, і ні в щоденнику
Все залишилось там, сьогодні вже нічого нема
Ніхто не пробує щось знайти у цьому сипучому піску.
Я вкотре пишу і не буду намагатись щось зробити
Бо це моя ностальгія, яка водночас і є для мене цукром
Хай мене осуджує найпалкіший життєвий критик
Але просто знай одне: тебе я ніколи не забуду…
