Як часто ми обманюємо інших!
Бреше кожен, навіть самий чесний.
Себе ми зісередини калічим
І тільки, хто звільниться від брехні - "воскресне".
Як часто ми обманюємо друзів, рідних, близьких!
А хто такий для нас знайомий?
Йому "навішати" готові що завгодно,
Хоч розуміємо: "О Боже! Як це низько!"
Хіба для нас гріхом одіти маску?
З життя будуємо ми казку?
Але підвалини прогнили і засохла краска,
Та все одно ми праведні, вживаємо: "будь ласка".
А вся ця суєта засула
І ні - живемо і не усвідомлюємо цього каламбура.
Це те, що зветься "Вир життя",
А хтось протверезів і зрозумів: "Усе це фальш. Я вже не буду як дитя"...
Сьогодні я повірив у прозорість.
Сьогодні вперше я побачив жалюгідний стан,
Причиною якого є обман,
Хоч жалюгідність бачив і раніше - в мене не короткозорість.
Обманом ми робимось штучно щасливі.
Та хіба я знаю, чи не брехати можливо?
Не знаю чи знайдеться істинно чесний
І тільки, хто оголиться як нерв, немов воскресне.
P.S. Колись наївно вірив я у чесність
І зрозумів, що сам собі брехав.
Не обманювати інших - не інтелігентність,
Коли обманюєш собі ти сам.