Життя проходить мов за вітром,
В очах блистить німа імла,
Всю кров проймає чорним страхом,
А з серця куля вже пройшла.
Сльози сохнуть в страшнім жарі,
Уста тріпочуть клапті слів,
А серце б'є, немов у шалі
Аби прожити кілька днів.
Легені кров'ю заливає,
А з рота йде гидка піна,
Отак кінець і наступає
У світі, де одна війна.
Та смерть—лише дорога в вічність,
У світ, де щастя вже нема,
Де пропадає твоя смілість,
А страх з'їдає самота.
Ти вмить забудеш свої муки,
Що перед смертю відчував.
Відчуєш, мов укус гадюки,
Що все життя ти змарнував.
Прожив, не тямлячи що робиш,
Не знав для чого ти тут є,
Та вже нічого не поробиш…
Повір, усе життя таке.
Цим людям всім немає ліку,
Що в смерті істину знайшли.
Вони віджили свого віку
І в царство вічності пішли.
28.02.2010р.