- Що гірше може буть, ніж творча криза?
Вже краще у тюремній душовій
Впустити мило...чи осінній призов,
Або маніфестація повій.
Так гірко відчувати, безперечно,
Коли від тебе «злинює» талант.
- Хто винен? Що за злодій безсердечний
Зробив із тебе ляльку? Ти ж Атлант!
- Вже ні...я був...Але мені, віднині,
Титаном не кувать стихії рим.
- Чом на таланті світ зійшовся клином?
В поезії ти вільний пілігрим!
Продовжуй поетичні рвати глиби,
Стирати конкурентів в порошок,
Не зловиш, може, крупної вже риби,
Та пустиш в світ малих віршів-пташок.
- Не велетень, не гідний буть титаном,
З талантом-бо я втратив свій Парнас,
Хіба що, записатись в графомани...
Постійний пошук рими - це про нас.
- Ну годі тобі, дурнику...Ти віриш,
Що обраних турбують музи лиш?
- Таким, як я, далеко до Шекспіра, -
Піщинки поетичних роздоріж.
Браво!!!
Думки і мрії на папері, лежали на письмовому столі,
Шептала тихо Лесине Spem Spery, і щось крутилось в голові.
Втрачена муза.....так ми Атланти, але з часом і проблемами забуваєм позію
Олександр Обрій відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
дякую за підтримку! тільки правильно не "шептати", а "шепотіти" "Я шепотіла Лесине Spem Spery, і щось крутилось в голові."