І ти промчав своєю стороною,
так ніби "ми" ніколи не звучало.
А я повірила,що нас з тобою,
безкрає щастя на шляху чекало.
Ти чути й бачити мене заставив,
що є майбутнє в наших почуттях.
Коли вагалась я, то ти розставив,
Близькі надії, по чужих стежках.
Безцінний скарб, я захотіла повернути
та воля Божа - не моя
З того шляху, мені вже не звернути,
це мій тягар й нестиму я.
Лиш час, схотіла б зупинити,
щоб розірвати струни на яких брехня,
а в серці спокій не зронити,
і залишатися щасливою щодня.
Ми надто сильні птахи волі
і місця в небі нам не вистачить обом
просили милості від долі,
а та жорстоко розсікла серпом.
Оцю надію,що ти зміг подарувати,
я берегтиму в серці все життя,
і лиш те щастя,що невсилі наздогнати,
полине десь у небуття...
Хоч я в душі чекатиму на нього
та те вже не повернеться на жаль,
Нічиє,не шукатиме дорогу,
блукатиме й мелодії сумна печаль.