Натягнути б на спину залізний панцир,
Щоб не пробили його жодні ножі.
Посадити б навік у холодний карцер
Псевдорідних, що гірш, ніж чужі.
Налити б по вінця гарячої ртуті
У горло фальшлідерам нікчемно слабким,
Слова і вчинки яких, по суті –
Такі ж примітивні як сірників дим.
Забути б що було, не гадати що буде
І не бажати нікому біди.
Вовки – між людей. Між вовками – люди.
А бабця казала: «ти добре гляди!»
Найкраще – сховати скалічену душу
На задньому фоні старих картин.
Сховаю і попелом зверху притрушу,
Що був колись тим, що впускало той дим.