Замріяно дивилась вдалеч,
Рожеві губи надулись,
Свою ти показала велич,
Я поглядом твоїм скоривсь.
Скорився, бо скоритись мушу,
Від погляду твого в грудях,
Щось закололо попід серцем,
Й слова застигли на вустах.
Слова про біль, кохання, зраду,
Що вже не зможу пробачать.
Та все ж я дам тобі пораду:
- Із почуттям не можна грати.
Не можна дати лиш надію,
А потім взяти й розтоптати.
Усе спаплюжене тобою
Не буде більше розквітати.
Не будуть двері розчинятись,
Які ведуть у райський сад.
В очах огонь не заіскриться,
Кохання прийде лише в снах.
Зів’яне пристрасть і надія,
У жилах кров не закипить.
Тандем з тобою лише мрія,
Ми були разом тільки мить.
Вот ведь как бывает....-) А она ещё и ваша муза!Берегите её!А стихи у вас правда красивые.Пропитаны любовью к женщине.Это чувствуется очень.Я ещё удивилась, ситуация описана не очень приятная,а в строках доброта.А теперь всё срослось.Всего самого доброго вам
Роман Хвиль відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Спасибо огромное! Вы меня правильно поняли. Заходите, буду рад!
Очень красиво.!Правда Ваша-с чувствами нельзя играть!Боль уходит а шрамы остаются.Желаю Вам взаимности и бесконечности в любви.Хорошие стихи
Роман Хвиль відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Большое, человеческое Вам спасибо! На самом деле стих родился после того, как я захотел поцеловать жену, а она была занята на кухне и накричала на меня...