"Розкажи мені більше про час",— просила я небо
безкрає полотно, недосліджену вічність.
Що таке час?,— питало воно, бо не знало умовностей.
"Час це ти, це я , це всі ми." А після того в моїх очах
зривалось небо сонячною течією.
Зривалась місцева міжзоряна хмара.
але не зривалась я, бо вірила, що я вічність.
І ніяка течія не зірве з мене ні капелюха.
і жодна зоря не осліпить мене.
Що ми?
питала я в себе
і в сонця
на Землі цього не запитаєш.
і воно говорило промінням
всемогутній оратор і вчитель
ні. казало воно.
ми не вічність. оглянись. і мовчало
все мовчало, бо у всього була своя музика
навіть у темряви є своя музика
бо з неї народжуються зорі.
"а для страху,— мовило сонце
є ліки. і це твоя вічність.
Коли ти проковтнеш її з усіма страхами
тобі відкриється Чумацький шлях.
а коли зумієш поглянути своїй вічності в очі
вона зробить те ж
і тобі відкриється все.(світ)"