Росте в полі тополя-тополина
Росте зелена струнка і не гине.
Тая тополина,то чиясь дівчина
Чорні брови,біле личко,
Руса коса-заплетена стрічка.
Ой тужила,плакала,сльози витирала
Заплаканими очима козаченька виглядала
Козаченька виглядала на широкім шляху
Чи не їде,чи не йде до своєї хати.
До своєї хати стороненьки свої
До дівчини милої,що нема спокою.
Не має спокою ні вдома ні в світі
Не вдалося оминути козаку лиха.
За Вкраїну неньку воював він браво
Та вражая куля життя обірвала.
Життя обірвала із коня поникнув
Чуба кучерявого вітер розчісував пишно.
Розчісував пишно і шумів над степом
Спраглими вустами шепотів він з тиха.
Підхопив розмову вітер- розплів косу,
Забрав стрічку,поніс на могилу.
Забрав стрічку,зробив стебелину
Стебелину тополину на шляху пустому.
Росте струнка і висока з вітром розмовляє
Про доленьку свою йому сповіщає.
Просить вітра тополина на прогоні своїм
Ти листочок передай козаченьку мому.
Прошепчи під дубом,що росте край поля
Вісточка від мене,бо я його доля.
Принеси із дуба ти насіння -роду
І посій край шляху поряд із-зі мною.
Щоб ріс біля мене у широкім полі
Де є воля,і є спокій, де спрагу дощами полито.
Не дали нам нелюди в світі тяжкім жити
На зло ворогам будем зеленіти.
У чистім полі,у просторім краї, шумлять під вітрами
Тополина з дубом ніжно розмовляють.
Козак з дівчиною про доленьку
Нещасну нам приповідають...
