Хто мене ще краще знає,
моїх світів блукалих нетрів,
моїх вітрів, що в круговерті,
по собі згаяли роки?
Я був любов"ю й не любов"ю,
палав стражданням, і в розраді,
в брехні собачій , щирій правді,
шукав до істини стежки.
Від всього світу мало сенсу,
коли до смерті менш півкроку,
а серце б"ється одиноко,
й шматують душу злі думки.
Я всього лиш слабка людина,
Ти ж відраховуєш години,
мої ,Ти,знаєш,всі хвилини,
я каюсь за свої гріхи...
