А ми стояли прямо під дощем,
А ти тримав мене в своїх обіймах,
А почуття ховались під плащем,
І плакали без того мокрі вії.
А поїзд заклопотано гудів,
В коліна упиралися валізи.
І їхав ти, бо хтось так захотів,
Бо в тебе строки - унікальна віза.
А грім глушив прощальні ті слова,
А блискавка засліплювала очі,
Від жалю розболілась голова.
"Та ж їдь зі мною!" Чесно? Я не хочу.
Не вірю у примарність тих надій,
Що "десь там" буде краще, може, легше,
Бо навіть крізь руїни всіх стихій
Лише самі будуємо прийдешнє.
Гудок вокзальний - поїзд вже пішов.
Заграв на чорних віях тільки вітер.
Це втеча. Хтось розраду в ній знайшов,
А хтось не мав куди себе подіти.
А ми стояли далі під дощем,
А ти тримав мене в своїх обіймах...
Це перемога. В серці теплий щем,
Ми виграєм ще всі життєві війни.
І надалі бажаю вистояти! Легко прочиталось! 
дуже щиро! 
