Рано-вранці на самому сході,
Козак від сну пробудився,
Позіхнув, на коня подивився,
Білогривий завжди при нагоді.
Вмився росою, оглянув збрую,
Помолився, як роблять християни,
Небо ясне, не віщує нічого погане.
Згадав дівчину гарну молодую.
Став збиратися на Січ, в дорогу,
Побратими вже доварюють куліш.
Пісню затягнув і вперед хутчіш,
До вірного товариства за пороги.
Раптом серце сповнилось тривоги,
З далини донісся гамір, то татари,
Носяться по степу мов примари,
Вмить окружили трикляті вороги.
Здається вірна смерть - не утекти.
Та козарлюга знає добрі чари,
Враз небо затягнули чорні хмари,
Налякались бусурмани темноти.
Козак-характерник сміється,
Сміх лунає громом по степу,
Блискавки кидає в темноту,
Жоден раз не промахнеться.
Злетіти б соколом у небо,
Вдарився об землю і туди.
Вдалось уникнути біди,
Допоки на свободі,
Іще не раз заплачуть вороги.