На згарищах давно минулих відчуттів,
З’явились ярі, ще прекрасніші пейзажі.
І вже душа, воскресла від стіни дощів,
Палає вогнищем у дивному екстазі.
Яскраво ожили простори навкруги,
Побігли оповиті чудесами хмари.
Зробилось так, мов із небесної дуги,
Попадали на землю дивовижні фарби.
Червона – для кохання, в пелюстки троянд,
Бо хто ми є в самотніх, змерзлих пориваннях.
Вогненно-жовта – у бурштиновий фаянс,
У сльози Сонця, у стривожене вагання.
А жовта – в теплий і пронизливий нектар,
У вир розлук, що переслідує, мов вітер.
Зелена фарба – для природи і фанфар,
Для пізнання запилених душевних літер.
Блакить розлита в атмосферній вишині,
Поєднує земне і боже в одне ціле.
Ультрамарин зібрав краплини запашні
В морських глибинах, у перлини перезрілі.
Підступно фіолетова – у тінь, що йде,
А часом і біжить так близько за спиною.
Вечірні сутінки змінили хвацький день,
Змішались фарби, феєрверком наді мною.
Яка прегарна мить і в серці, мов бальзам
Поширився, аж хочеться у щасті бігти.
Тебе до себе ніжно пригортаю й сам,
Лечу в жаданий рай від холоду зігрітий…
20:40, 31.05.2011 рік.
Зображення: http://www.nastol.com.ua