Він каже: шось не то.
Я запитую: тобто?
Він: Отже, розповідаю.
Я нічого не зробив.
Я адекватний.
М"яко-сердний мужичок,
бо треба було б розізлитись,
топнути ножкою,
і більш ніколи не згадувати –
одним словом зробити висновок.
Вона мені не довіряє,
я такий, як всі,
може навіть нижче,
а все інше ілюзія.
А більш ні з ким
я "цілуватися не хочу".
Він любить її?
Я не знаю.
Адже він мій найліпший друг.
Хоч живе далеченько,
Та все ж таки знаю,
Він буде поряд й тоді,
Коли відстань не сягатиме меж.
І може він
Ще того сам не знає,
Але мені приємні розмови дарує.
І колись без обмеження стін
Він буде повчати дітей поколін.
