Не відпускай… затримайся на трошки
На цьому місці дотиком руки.
Ти помічаєш, як мої «мурашки»
Дуріють від твоєї теплоти?
Ти відійди, як бачиш, не привикла
До поглядів і дотиків таких,
І в голові ще досі не затихла
Мелодія від слів… уже чужих.
Ти помовчи, і не питай нічого,
Я розкажу тоді, як прийде час.
А може й ні. А може, ця дорога
Без посторонніх, а лише для нас.
Ти не питай, послухай, що говорять
Тобі про мене твої відчуття.
Віддайся їм, і з розуму хай зводять,
І розбавляють іскрами життя.
Вдихай мій запах, і нехай з тобою
Він буде поруч, пам’ятай його.
Так пахнуть наші почуття весною,
І ти для мене, як п’янке вино.
І я для тебе, наче свіжа пісня,
Якою ти впиваєшся до дна.
А ти не думай, що там буде «після»,
Ця мить – прекрасна, і вона твоя.
18.03.2013 р.
мені дуже сподобався твір 
