Сьогодні тинялась шаленим містом.
Усе як завжди: зупинки, афіші, трамваї.
Наодинці з собою – сухо і прісно,
Хоч і кисень з лихвою я спрагло ковтаю.
Усе як завжди: парки, лавки, вітрини,
Кнайпи, бруківка, ремонтні майстерні.
Бреду я сама або ж блукаю не з тими:
Що перше, що друге – до жаху нестерпно.
Іду. На проспект весь кричить реклама:
«Речі знов як нові! Ми УСЕ ремонтуємо!
Переплати, до того ж, чесно – ні грама
На відсотків мільйон ми вам гарантуємо!»
Нарешті! Недаремно блудила – знайшла!
Ну ось, ось він мій пункт призначення!!
« - Підкажіть, у душі наскрізна така діра..
- Не латаємо, дівчино. До побачення!
- О, пане, я прошу ви добре подумайте,
Можливо тут виріжте, тут трішки доставте..
Ви ж майстер, я знаю, я прошу, придумайте!
Ви ж обіцяли! Я прошу вас: СПРАВТЕ!!!
- Шановна, ідіть! Подивіться – людей багато!
Я прошу вас – йдіть! Не затримуйте черги!
- Погляньте який тут шматок відтято…
- Йдіть геть і не псуйте мені мої нерви!»
Ну от набрехали! Не вірте словам – омана!
Ніхто за красиве звучання не відповідає.
«Напевно болить? Така ж бо глибока рана..»
І кожен от так от. Та жоден не залатає…