Йшла дівчина чорноброва,
Висока, гарна, й гонорова.
А за нею йшов хлопчина
І задивився на дівчину.
Не йшла дівка, а "писала",
Ще й фігуру гарну мала.
І цей легінь був вродливий,
Симпатичний, і красивий.
Він так на неї задивився,
Що вже по вуха закохався.
Дівчина лиш підморгнула,
Засміялась і шмигнула.
Парубок став доганяти
І в очі ніжно заглядати.
Почав красуню він питати:
- Як, тебе "сонечко", звати?
А дівчина озирнулась:
- Я,..... Надійка!- обізвалась.
- Дуже гарно тебе звати,
Буду довго пам"ятати.
Мене,.... Володимир звати!
Тебе одну буду кохати.
Ця дівчина засміялась,
Вона також закохалась.
Він теж сподобався Надії,
То ж,.... вже збулися її мрії.
Шкода ж дівчину таку
Відпустити вже саму.
За руку Володимир взяв,
Таке Надійці він сказав:
- Я закохався дуже в тебе,
Не відпущУ тебе від себе.
Ця дівчина так зраділа,
З хвилювання.... аж присіла.
Почав Надійку обнімати,
До свого серця притуляти.
До ранку зірки рахували,
Що аж всі півні заспівали.
Любов - солома, серце - жар,
Одна хвилина - вже пожар!
Вони рік цілий любились,
І в суботу одружились....
Тож,..... бажаємо кохання,
Звечора і аж до рання!
Щоб ніколи не сварились,
Своїми дітьми теж пишались!
Щоб лунав дитячий сміх,
Та Господь їх всіх беріг!
Щоб Ви мали два синочки,
А пізніше,.... ще дві дочки.
Щоб дочки хату підмітали,
А синочки в футбол грали.
Так любіться, молодята,
Щоб трЯслася ваша хата!
Будьте здорові, та багаті!
Нехай панує щастя в хаті!
Автор: Алла Баранкевич
Так любились молодята,
Що тряслася їхня хата
І дітей було багато 
в стодоли та щей хата.
