вона вся
в квітневих тонах.
волосся
од вітру торчма.
милуюся нею
щодня.
а в неї в кишені
футляр.
сьогодні нарешті
без лінз.
до мене, мов шепче:
« вдивись...
я налита
озером сліз.
у нім не вода –
антифриз.
не змерзти йому
хоч на мить.
як серцю цей бунт
пережить?
від ніг до гортані
пульс мчить.
чи ти пам`ятаєш
цю мить?»
я бачу, та що я
зроблю?
у мене в кишені
тютюн.
я більше тебе не
люблю.
пройди наскрісь мене,
молю.
у тебе квартира
в хай-тек.
ти марево
бібліотек.
брав список твоїх
картотек.
читав уночі
се і те.
допоки не взнав
вочевидь,
як серце розтале
болить.
воно як
зернові угіддя,
спотворені
від блискавиць
що ждеш не
зухвалих чекань,
тутешніх
думок, дорікань.
що стомлена вже
від звертань
піарщиків,
анкетувань.
що стримане
в серці – нудне.
ти скинеш з себе
все людське
і навіть одірвеш
свій хрест.
чи це вірогідність?
чи тест?
чи, навіть, мінливе
колись
годує тебе, мене ж –
їсть.
пройшла б через мене
наскрізь,
та все промовляєш:
« вдивись...»
кві 2013