дванадцять днів за все життя
прожити треба невтомившись
душа відійде в небуття
ні в краплі страху не умившись
коли ти знаєш свій кінець
годинник відбиває долю
ти згадуєш терновий той вінець
що прикрашав спасителя в неволі
знайдеш щось спільне з ним і в сні
до тебе ангели прилинуть
і заберуть в свої світи
і ласка божа не покине
та поки ти ще на землі
своїм життям рятуєш долі
людей чиї думки сумні
людей що в сірості неволі
тому ти маєш право говорить
і істину вселяти в душі
ти обійми нехай мовчить
хвороба що спідкає серця на зимовій стужі.
