Байдужість.Байдужість колись рідних мені очей,чужий голос і руки чужі...Холодна серпнева зима.Так я тебе образив.Так я винен.Але я люблю тебе,навіть чужу мені...люблю.
Холодна серпнева зима, холодна серпнева гроза. Пустка.порожнеча.Сльози. Ніч,як маленька дівчинка безпритульна і покинута,байдужа як і ти...Скажи за що?
А все почалося з липня...Ми з тобою зустрілись вперше біля пам*ятника Шевченку.Довго малювали одне одного очима.Ти боялась щось говорити.Страшенно хвилювалась і це було помітно.
Ти дуже здивувалась,коли я обійняв тебе і обережно прихилив до себе,але покірно поклала голову мені на ліве плече.Пам*ятаєш?
Пам*ятаєш,як ти вперше вчила мене малювати,а я марно намагався щось зрозуміти,дивлячись більш на тебе,аніж на папір,як ми сміялися читали книжки,а лежав головою в тебе на колінах,як колись Гамлет на колінах Офелії. Саме тоді я вперше тебе поцілував,відрізняючись сміливістю першопрохідця,який нарешті дістався до омріяного неба.
Я Так любив накручувати твоє волосся собі на пальці.Ти кайфувала від того нереально.
Невже ти все забула?Ні?Хоча яке це тепер має значення?Любиш ти не мене,а його...Я тобі не потрібен-просто відпрацьований матеріал,зайвий осад у глибинах твоєї пам*яті.
У долі відмінне почуття гумору.Знаєш у чому різниця між нами?Я тебе люблю,а тобі просто було добре зі мною...Як мені тепер жити?Тобі все одно?Мені тим більше.
Дурень.Листя безжально спалене двірником.Я нічим від нього не відрізняюсь:такий же нетривкий і тлінний.
"Але я люблю тебе,навіть чужу мені...люблю."- "Я тобі не потрібен-просто відпрацьований матеріал,зайвий осад у глибинах твоєї пам*яті."-так цікаво написав і я думаю для багатьох читачів зрозуміло-близько.
Надзвичайно... Я вражена твоїм умінням малювати словами... Це просто чарівно) І душевно... Тим не менше я щиро вірю що ти напишеш в 1000000000000000000 раз щасливіше продовження цієї МЕГА кинги...