Я не люблю шоколад. Чорний. Твердий,
Мов байдужість, і темний, мов ті глухі хащі.
Він ніби розлука і зрада, печаль – він настільки гіркий,
Його не розм’якшать слова упереміш із плачем.
Я не люблю шоколад. Білий. Занадто солодкий
Для тих, хто не мріє, хто в снах споглядає реальність.
Він наче надія, присмачена тим, що бачити хочеш,
Муки душевні - шматочки ковтаєш за чашкою кави.
Я не люблю шоколад. Будь-який. Із начинням:
Кремом, горішками, жменею, певне, родзинок.
Він ніби лукава і повна секретів людина…
Укусиш – не знаєш, коли попадеться горішок.
Я люблю шоколад. Молочний. Задуманий настрій,
Солодкий, мов ніжність, яку дарував під дверми.
Він нагадує те, що б хотіла забути – не вдасться
Забути ту твердість, коли ставив кр́апки над і.
Та, мабуть, немає солодощів-випадків в світі
Таких, щоб у них не змішалися зрада з коханням навік,
А надія – із розпачем. Що ж, ми мусимо жити,
Куштуючи цей божевільний божественний мікс.
Я на самом деле душу вложила в этот стих. 
