Із вуст землі, що попелом покрилась,
Із пекла відчайдушної війни
Кричать, мов журавлі весняні в небі,
В окопах по загублені сини.
Їх душі розлетілись, наче птахи,
Їх долі розтерзали вороги,
Одні ішли досвідчені солдати,
А інші полягли іще дітьми.
Війна… Для когось пройдена сторінка,
Пекуча рана, скомкане життя.
Вона, мов на чоло тернова гілка,
Болючим криком гірко налягла.
Із вуст землі, що попелом покрилась,
Із передзвону пройдених років
Ми що весни у небі зустрічаєм
Безсмертні душі втрачених синів.
Кричать, курличуть журавлі весняні
То Божий ангел шле на їх крило
Розкидані в бою безсмертні душі,
Які вогнем у світі рознесло.
І повертаються сини в свої домівки,
Вертаючись до рідної землі
Вони лягають на холодну землю,
Шукають спокій втомленій душі.
А скільки їх загублених, убитих –
Героїв у розпеченій війні
Які життя своє не шкодували,
Віддавши серце власне на зорі.
І вже не плаче мати за синами,
Кохана похоронку не чека,
Їх в світлім небі доля повінчала,
Забравши з світу змучене життя.
Із вуст землі, що попелом покрились,
Із пекла відчайдушної війни
Їх імена у часі запилились,
Їх імена у вічність віднесли.