Для неї не скінчилася війна.
Самотня мати, біль ламає спину.
Давно побила коси сивина,
Жде сина, і не вірить, що загинув..
Перебирає кутники-листи,
Скупі рядки, написані з окопів:
про те як зміг Дніпро перепливти,
а без онуч понатирались стопи.
Тут пише син про хату, сіножать...
ось мріє косу батька поклепати…
І знов про те, як вороги спішать,
Підтягуючи танки і гармати.
А потім … обірвалися листи,
занило щось у материнськім серці,
І намертво схрестилися світи
На синовій червоній гімнастерці.
…Війна минула, звуки канонад.
Життя - щасливе більше снами. Снами,
де в гімнастерці молодий солдат
вертається дорогами до мами.
Схилився сивий явір за вікном,
а мати жде-чекає, сина Льоньку,
лиш час читає під настільником
стару-стару, пожовклу похоронку…
Як щемно... Чимало матерів не дочекалися своїх синів з фронтових боїв... Низький уклін їм за цю безцінну жертву в ім'я перемоги над ворогом. Приємно знову тебе читати! З Днем Перемоги, Михайлику!