Щиро дякуємо нашій владі,
Що дали нам окуляри,
Тепер будем придивлятись,
Щоб добрать когось до пари.
Дуже добре в окулярах
Так сидять на носі,
А то сліпою, як раніш
Ходила б і досі.
А то вдягла окуляри,
Взялася у боки,
Бачу здаля,йде мужчина
Чорнявий,високий.
Я кивнула йому пальцем,
І він повертає,
Зайшов в хату,сів на стілець
На стіл поглядає.
А на столі вже стояла
У пляшці горілка,
І закуска добряча
І стакан, і вилка.
Поїв смачно,облизався
Вже після обіду,
Пита мене: Чого звала?
Кажу: Треба діда.
Сів близенько, підняв руку
Хотів обійняти,
Як побачив, що горбата
Та як чкурне з хати.
За порогом, та як грюкне
Отими дверима,
Задзвеніли навіть вікна,
Посипалась глина.
Тільки й бачив чорнявого
І не оглянувся,
Я глянула скрізь по хаті
Мо що хоч забувся.
Ні , нічого не забувся
Більше не побачу,
То так важко на серденьку,
Що сиджу і плачу.
Добре , що є окуляри,
Я їх так шаную
Може, ще кого зустріну
Полюбить й такую.
От, якби нам ще прислали
Якої вазелини,
Щоб ті зморшки де поділись,
І горб зник із ними.
Слава Богу , що у мене
Ще є своя хата,
Мо знайдеться який дідусь,
Хоч стара й горбата.
ID:
425203
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 15.05.2013 21:32:00
© дата внесення змiн: 15.05.2013 21:32:00
автор: Анастасія Верес
Вкажіть причину вашої скарги
|